В'язання

Ручне в’язання гачком відоме з давнини. Проте і сьогодні цей вид мистецтва популярний.

З першого погляду тобі може здатися, що в’язання - це дуже нудно. Втім, коли ти поринеш у цей світ, зможеш в’язати різні вироби, використовуючи найрізноманітніші візерунки, - зміниш свою думку. Для роботи тобі знадобляться схеми, які знайдеш у підручнику. Спочатку ти навчишся в'язати прості практичні речі для дому. Це може бути чохол для телефона або набір підставок під гаряче, прихватки і маленькі сумочки. Після того, як трохи вдосконалиш свої вміння, зможеш в’язати і складніші речі вже для свого гардероба.

З історії в'язання гачком

В’язання гачком (тамбуром) - один із найпоширеніших видів рукоділля, що існує понад три тисячі років. В’язані речі були знайдені у стародавніх похованнях Єгипту, Греції, Риму. Особливо мистецтво в’язання поширилося в середні віки в Англії та

Шотландії. У XIII сг. ручне в’язання стало прибутковим ремеслом у країнах Західної Європи, але найвищого рівня розвитку досягло наприкінці XIV ст. Масовим цей вид рукоділля став на початку XX ст.

Протягом століть в’язання гачком вважалося суто чоловічим заняттям. У Празі, наприклад, у 1612 році стягувалися грошові штрафи, якщо роботодавець брав жінку на посаду в’язальниці гачком. У 1946 році відбувся національний американський конкурс, на якому перший приз за якість і красу виконаної роботи було вручено чоловікові.

В'язання гачком в Україні

В’язання гачком зародилося в Аравії, поширилося на схід до Тибету і на захід до Іспанії, звідки проходили арабські торговельні маршрути до інших країн Середземномор’я.

У Південній Америці первісні племена як символ статевої зрілості використовували прикраси, зв’язані гачком.

У Китаї першими відомими зразками були об’ємні ляльки, зв’язані гачком.

В’язання гачком було відоме ще в 1500 р. в Італії під назвою «чернеча робота» або «чернечі мережива», оскільки так черниці в’язали церковний текстиль.

В’язання — популярний в Україні вид домашніх жіночих занять. Воно існувало з давніх часів, але до нашого часу зразки цього виду народного мистецтва не дійшли. Однак літературні джерела засвідчують наявність в’язаних виробів уже в XI сг. Витвори пізніших часів (ХІХ-ХХ ст.) зберігаються в музейних колекціях.

Ручне в’язання виконувалося за допомогою гачка (дерев’яного, кістяного або металевого). Матеріалом для в’язання слугували ручнопрядені лляні, конопляні, вовняні, а згодом фабричні - бавовняні, вовняні, шовкові, металеві та синтетичні нитки.

Учені не можуть точно сказати коли з’явилося в’язання на території сучасної України. Археологи знайшли перші мідні гачки для в’язання, датовані VII—VI ст. до н е.

Техніки ручного в’язання в західних областях України, зокрема на Гуцульгцині, називають плетінням. Цим доволі поширеним видом ремесла і художньої творчості споконвіку займалися в домашніх умовах жінки й дівчата. Вони розробили численні варіанти технік плетіння. Найпоширенішими техніками ручного в’язання гачком є «ланцюжок», «стовпчики», «зубці» та ін.

Застосовуючи різноманітні техніки ручного в’язання, українські жінки здавна виготовляли компоненти народного вбрання.

Види виробів, в'язаних гачком

В уявленні багатьох людей в’язання - це шапки, шалики, берети та кофти, і чомусь обов’язково все має бути теплим, для зимової пори. Але в’язати можна як одяг, так і безліч цікавих речей. Різноманітні в’язані речі можна з успіхом використовувати у повсякденному житті.

Гачком можна виготовити найрізноманітніші вироби, починаючи з маленьких іграшок, аксесуарів та мережив і закінчуючи верхнім одягом і ковдрами. Унікальність кожного виробу, зв’язаного своїми руками, не потребує додаткових коментарів.

Розглянь ілюстрації на наступній сторінці й ознайомся з видами в’язаних виробів, які ти зможеш виготовити своїми руками, освоївши мистецтво в’язання гачком.

Отже, шановна майстрине, натхнення тобі для створення нових неповторних див!